Поради психолога

Поради батькам

•   Не відгороджуйте дитину від обов'язків і проблем. Вирішуйте всі справи разом з нею.

•   Надавайте дитині самостійності в діях і прийнятті рішень.

•   Слідкуйте за своєю зовнішністю. Дитина повинна гордитись вами.

•   Не бійтесь в чомусь відмовити дитині, якщо вважаєте її вимоги надмірними.

•   Частіше розмовляйте з дитиною. Пам'ятайте, що ні телевізор, інтернет  не замінять їй вас.

•   Не обмежуйте дитину у спілкуванні з ровесниками.

•  Частіше звертайтесь за порадами до педагогів та психологів.

•  Більше читайте, і не лише педагогічну літературу, але й художню.

•  Звертайтесь до родин, в яких є діти. Передавайте свій досвід і переймайте чужий.

•  Пам'ятайте, що дитина коли-небудь подорослішає і їй доведеться жити самостійно.

•  Готуйте дитину до майбутнього життя.  Говоріть з нею про це.

•  Ніколи не займайтесь "виховною роботою" в поганому настрої.

•  Чітко визначте, чого ви хочете від дитини (і поясніть це їй), а також дізнайтесь, що вона думає з цього приводу.

•  Надайте дитині самостійність, не контролюйте кожен її крок.

•  Не підказуйте готового рішення, а скеровуйте на можливі шляхи до нього і розглядайте з дитиною її правильні і неправильні, доцільні та недоцільні кроки до мети.

•  Не пропустіть моменту, коли досягнуто перших успіхів. Відзначте їх.

•  Вкажіть дитині на допущену помилку, щоб вона осмислила її.

•  Оцінюйте вчинок, а не особистість. Пам'ятайте: сутність людини і її окремі вчинки - не  одне і те саме.

•  Дайте дитині відчути  (посміхніться, доторкніться),  що співчуваєте їй, вірите в неї.

Рекомендації батькам щодо профілактики 
посттравматичних стресових розладів у дітей 

Саме підтримка, яку надають дитині протягом і після неприємних або психотравмуючих подій батьки, родичі та дорослі друзі сім’ї, є вирішальним чинником у подоланні негативних наслідків травматичного стресу в дітей. Прислухаючись до того, що відбувається, батьки можуть знайти шляхи допомогти дитині впоратися зі своїми почуттями. Якщо батьки можуть бути разом з дітьми, дітям набагато легше. 

Потурбуємось про тіло:
•  намагайтесь якомога менше змінювати звичний ритм життя дитини;
•  побільше сну, відпочинку, позитивних вражень;
•  організуйте можливість дитині для «розрядки» напруги – заняття спортом, танцями, рухливі ігри; 
•  харчування – може бути частим і маленькими порціями, не примушуйте дитину їсти, якщо вона не має апетиту. Харчування може бути легким і корисним (фрукти, овочі, соки);
•  дитині (і вам також) необхідно побільше пити (вода, солодкий чай, компот, сік, морс);
•  не відмовляйте дитині у солодкому. Неміцний чай із цукром, цукерка, чашка какао викликають позитивні емоції, почуття безпеки та 
стимулюють роботу мозку;
•  не бійтесь зайвий раз обійняти, погладити дитину, потримати її за руку, зробити масаж або покласти руку на плече. Позитивні тілесні 
контакти дуже корисні для зняття напруги;
•  теплий душ або ванна також допоможуть зняти зайву напругу.

Потурбуємось про емоційну стабільність:
•  не потрібно без особливих причин водити дитину в місця масового скупчення людей. Це може підвищити її тривогу. При відвідуванні 
таких місць необхідна обов’язкова присутність поруч СПОКІЙНОГО дорослого. Поясніть дитині, куди і навіщо ви йдете;
•  створіть атмосферу безпеки (обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте з нею, приймайте участь в її іграх);
•  подивіться разом з дитиною «хороші» фотографії – це дозволить звернутися до приємних образів з минулого, послабить неприємні 
спогади;
•  читайте книжки – оповідання і казки, де описуються сюжети подолання страху героями;
•  якщо дитина відчуває тривогу або страх, ви можете забезпечити для неї свою спокійну присутність, ненав’язливий фізичний контакт 
(обійняти, взяти за руку), тепло ( укрити, дати теплий чай). Важливо говорити, що ви – поруч, що все добре, вона у безпеці;
•  якщо дитина особливо «не слухається», виявляє надмірну активність, з незрозумілих причин кричить або сміється, – постарайтеся 
не відповідати агресивно. Можливо, рухова активність допомагає дитині впоратися зі стресом.  Можна спробувати ввести рамки – запропонувати рухливу гру «за правилами» або бігати наввипередки, «битися» подушками;
•  дитині можуть снитися кошмарні сновидіння. Підтримайте її, вислухайте і заспокойте, переконайте, що в цьому немає нічого страшного;
•  поговоріть з дитиною про ті почуття, яких вона зазнала або відчуває. Ви можете сказати, що багато людей відчували тривогу, страх, 
гнів. І що ці почуття – нормальні. Розмову про почуття можна супроводжувати малюванням на вільну тему або ліпленням. 

Подбаємо про осмислення подій: 
•  Будь-яка, навіть маленька дитина, потребує пояснення того, що відбувається. Для неї важливо знати, чому батьки тривожаться, 
сердяться, горюють. Що відбувається в сім’ї, в місті. Постарайтеся пояснити це коротко (4–5 фраз) і спокійно. 
•  Розмовляйте з дитиною про події, що відбулися, стільки, скільки у їй потрібно. Не варто говорити: «Тобі це не зрозуміти», «Зрозумієш, 
коли виростеш», «Я не можу тобі пояснити».  Постарайтеся, щоб ваші фрази були зрозумілими і не лякали дитину. 
•  У будь-якій розмові про події, що відбулися, необхідно час від часу нагадувати дитині, що дорослі знають (або вирішують), що робити. Що дитині є на кого покластися. 
•  Не можна дозволяти дитині стати тираном. Тому не виконуйте будь-які її бажання з почуття жалю.

Особлива важливість гри:
•  зараз, як ніколи, для дитини важливо АКТИВНО ГРАТИСЯ.Корисно буде  м’яти тісто, глину, пластилін і ліпити фігурки;
•  заохочуйте ігри дитини з піском, водою, глиною (допоможіть їй винести назовні свої переживання у формі образів);
•  велику роль серед ігор можуть зайняти ігри «в лікарню». Це також є нормальним і сприяє подоланню стресу. 
 

Реагування дитини на психотравмуючу ситуацію зазвичай нормалізується протягом місяця.  

ЯКЩО РЕАКЦІЇ ДИТИНИ, НА ВАШУ ДУМКУ, є надмірними або незрозумілими ВАМ, якщо ІГРИ АБО СИМПТОМИ повторюються БЕЗ ОСОБЛИВИХ ЗМІН, ЯКЩО ВИ турбуєтесь – зверніться за консультацією до психотерапевта. 
Якщо дитина опинилась в ситуації, що в її сприйнятті (і/чи в реальності) є вкрай небезпечною, близьким дорослим в найближчий 
час необхідно надати таку допомогу дитині:
1.  Відвести дитину з місця події та створити для неї максимально комфортне  середовище: зігріти (теплий одяг, ковдра тощо), дати теплий солодкий чай, створити тишу, вимкнути яскраве світло. Говорити із дитиною спокійним голосом, запевняючи, що ви поруч,  все гаразд і дитина в безпеці.

2.  Слід просити дитину описати кімнату або інше місце, де вона зараз знаходиться. Запитати, чи вона вже зігрілась, чи теплий чай. Називати 
дитину по імені, називати інших близьких людей, які є поруч («подивися, тут є твій тато, твоя бабуся, вони поруч, все гаразд»). Намагатися дивитися дитині в очі, тримати за руку або легенько обіймати.  Якщо дитина не опирається, обійняти її та робити «колихальні» рухи (як колишуть малу дитину). 

3.  Через деякий час дитина може почати тремтіти або рухатись, махати руками, кричати, бігати, плакати. Таке збудження є нормальним через деякий короткий період (від декількох хвилин до декількох годин) після травмуючої події. У цей період важливо не докоряти дитині і не стри-
мувати її, а супроводжувати, тим самим дати змогу для розряду негативної енергії, що накопичилася під час стресу.  Варто бути 
уважними, бо в цей час дитина може не контролювати себе і наражатися на небезпеку.  

4.  Слід дозволяти дитині плакати і виражати сильні почуття, проте запевняти, що все буде гаразд («так, ти сильно налякався/налякаляся, 
проте все буде добре»). Важливо надати дитині якомога більше підтримки, проте говорити небагато і простими словами: «Я поряд», «Все буде добре», «Ти в безпеці», «Мама вже їде до тебе» тощо. Також можна говорити дитині, що вона сильна і в неї все вийде. 

5.  Щодо почуття страху, то важливо запевняти дитину в тому, що боятися – це природно. Що сміливі люди – також бояться. Проте їм вда-
ється впоратися із власним страхом. І що дитина також смілива, сильна і обов’язково впорається.